У лютому, наприкінці зими, коли природа завмирає в очікуванні весни, 141 рік тому, на українському Поліссі народилася дівчинка, якій судилася важка, але славна доля доньки Прометея. Це була — Леся Українка. Її пристрасність борця, її стійкість, її непохитність у біді — властивості, які вирізняють життя великої поетеси. Мріяла стати художником, бо гарно малювала, музикантом — бо мала неабиякий хист до музики. Але в серці маленької волинянки поселилася Муза, і не знала дівчина, що її поезії судилося стати в майбутньому красою української літератури. Леся Українка прожила недовге життя, але те, що зробила за свій короткий вік, має таку цінність для нащадків, що ним може пишатися не тільки Україна, а й усе людство.
5 лютого, після недільної Божественної літургії громада церкви Юрія Переможця, що у Ляйпцігу, зібралася у церковній світлиці, щоб вшанувати славну землячку. Учасники літературно-мистецького вечора ретельно готувалися до його проведення: підбирали музичні твори на слова Лесі Українки, добирали поезію для декламування, готували слайд-шоу та життєопис поетеси. Стараннями виконавців вдалося укласти програму, яка дала можливість глядачам перегорнути книгу життя Лесі Українки і зрозуміти її виняткову геніальність, помандрувати численними дорогами, що простиралися перед Лесею в усі кінці світу, вслухатися в її завжди живі поезії. Слово Лесі і слово про Лесю звучало на вечорі як наша шана пам`яті Великій українці.
Волинський вишитий рушник, трохи журливий, але гордий погляд зі світлини славної землячки, запалена свічка пам`яті... і на крилах лесиної поезії всі присутні поринули у глибокий духовний світ Лесі Українки, яким вона так щедро ділилася і обдарувала сучасників і нащадків через свої строфи. Велика любов до природи, яку перейняла від своєї матері, української письменниці Олени Пчілки, уміння бачити у дереві чи квітці людську вдачу, глибокі знання українського фолькльору, любов та велика пошана до людини стали тим живлячим ґрунтом для створення неперевершених образів у віршах, поемах, драматичних творах та прозі Лесі Українки. Поезію декламували дорослі та діти. Перший вірш, написаний дев`ятирічною Лесею під враженням від арешту рідної тітки Олени Косач, прозвучав у виконанні Юлі Ферштей. А далі полились, як з цілющого джерела дзвінкі дитячі голоси, несучи слухачам лесине слово. “Тиша морська” та “Співець” продекламував Северинко Флюнт, “Вишеньки” - Сашко Солтис, “Літо краснеє минуло” та “Мамо, іде вже зима”- Богданко Флюнт, “Тішся, дитино” та “Три метелики”- Юля Ферштей, ”На зеленому горбочку” - Ніклас Крістман.
Чудовою окрасою літературно-мистецького вечора стали виступи наших професійних співачок народної артистки України Богдани Хідченко та солістки хору MDR Анни Рад-Марковської. Ніжне і палке, витончене та тверде, як криця слово славетної поетеси, покладене на музику сучасних українських композиторів зачарувало слухачів і органічно вплелося в укладену програму. У супроводі концертмейстера Марини Шепель Богдана Хідченко виконала “Горить моє серце” П.Гайдамаки та “То була тиха ніч чарівниця” Б.Фільц, а Анна Рад-Марковська зворушила серця присутніх “Колисковою” О.Козаренка, “Далекою зірницею” А.Микитки та “Чи згинем без долі?” Л Лещук.
У творчості Лесі Українки чільне місце займає тема Батьківщини, тема волі для України.
Іван Франко у своїй літературно-критичній статті про Лесю Українку, яка була надрукована у 1898 році писав: “Від часу Шевченківського «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої, хорої дівчини. ... “ Тому не дивно, що наш вечір не міг обійтися без таких палких, і таких актуальних для сьогоденної України Лесиних поезій, як “Гімн”, “Сторононько рідна!Коханий мій краю!”, ”Безсонна ніч”, “Contra spem spero!“ та “Досвітні вогні”, які майстерно продекламували Наталія Кулай, Галина Альтнер та Оксана Макогон.
Феномен таланту Лесі Українки полягав у тому, що вона одночасно плідно працювала в різних літературних жанрах. Будучи різносторонньо поетично обдарованною, Леся Українка свої палкі почуття, філософське осмислення дійсності і глибокі роздуми над долею народу виражала не тільки в ліричних віршах, але й в поемах та драматичних творах. Її поема “Давня казка”, здається ніби вчора вийшла з-під пера. В ній поетеса ставить і майстерно обробляє тему відносин поета до суспільства, а також значення поезії в індивідуальному та громадському житті. Іван Франко, аналізуючи поему писав: “Се великий тріумф таланту Лесі Українки.”. З великою увагою слухали присутні у залі артистичне виконання уривків з “Давньої казки” Дмитром Костишиним.
Більшість дослідників творчості Лесі Українки схиляються до думки, що вершиною її літературного таланту є драма-феєрія “Лісова пісня”. Перебуваючи останні роки життя більше часу за межами України, поетеса все частіше згадувала волинське дитинство, перед нею поставали картини задумливої поліської природи, адже тут вона дитиною бігала до лісу, аби побачити мавку, або до озера, щоб зустріти водяника. Леся Українка написала цей драматичний твір всього за декілька днів, майже відразу набіло, ожививши в ній наймелодійнішим поетичним словом образи, навіяні казками, легендами і повір`ями, почутими в дитинстві на Волині. До своєї драми-феєрії вона підібрала і 16 мелодій, записаних власноручно на землі свого дитинства. І ось під звуки волинських мелодій, які діставала з веліончелі вправним смичком Настуся Марковська перед глядачами з`явилася чудова лісова красуня. Довга зелена сукня, на голові вінок із квітів... Це була сама Мавка! Ії останній монолог зворушливо продекламувала Софійка Кулай. А далі знову полилися чудові зажурливі мелодії лесиного краю, як жаль про щось загублене і незабутнє. Їх майстерно виконав на сопілці Северинко Флюнт.
На закінчення літеретурно-мистецького вечора у виконанні Юлі Ферштей прозвучав вірш Р. Завадовича “Заповіт Лесі Українки”, який закликає нас вчитися терпінню, вірі, любові та надії у нашої неповторної Лесі. І учасники, і глядачі свята у піднесеному настрої ще довго обговорювали почуте і разом пережите. Дякували Господу Богу за можливість створення у Ляйпцігу української греко-католицької церкви, що стала об`єднучою ланкою для багатьох українців, які не забувають свою культуру, плекають свої традиції та звичаї, наполегливою працею і своїм дітям передають любов до України, до землі, яка дала світові геніальну Лесю Українку.
Нащо даремнії скорботи,
Назад нема нам вороття.
Берімось краще до роботи,
Змагаймось за нове життя!
Як по-сучасному звучать ці слова Великої Українки!
Макогон Оксана